Я задаюся питанням, що тут сказано не про Рафаеля і Моцарта, не про Пушкіна і Шевченка?! І не знаходжу нічого зайвого, все правда, все істина й все точно сказано наперед про природу самих кращих представників Людства - Геніях світу цього. Кожен з них є самим яскравим виразником суті свого народу і водночас кожен з них є самим великим надбанням всього Людства, самим великим явищем людського Духу і Світлом щирим, що просвіщає нас, незалежно від національності і від країни. Усі Генії були Пророками, але як точно сказано в Біблії - немає Пророків у своїй Вітчизні! Саме тому тут йдеться: "У світі був, і світ Його не пізнав. Прийшов до своїх, і свої Його не прийняли."

Отже, у чому ж тут справа? Чи не в тому, як казав Пушкін, що ми ледачі і не зацікавлені? У відношенні до Пушкіна цього не скажеш. Щорічно по всіх кутках Землі виходить у цілому біля півтисячі різних статей, книг і інших публікацій, а в ювілейні роки все подвоюється. На превеликий жаль кількість не перейшла в якість. Досі не написано Академічної біографії поета, не завершено Літопис життя і творчості, немає Академічного повного зібрання творів із коментарями, немає Пушкінської енциклопедії, не правильно визначені адресати багатьох віршів, не зрозумілі поеми і проза. Мені здається, що пізнати будь-якого Генія неможливо без конгеніального мислення, а цього, на жаль, не може бути багато через суто природні обмеження. Так що, процес розуміння природи геніальності відданий вічності.

Горький казав, що життя Пушкіна було казково різноманітним, мені ж здається, що життя Пушкіна було ще більш геніальнішим, ніж його творчість. І справа не стільки в тому, що для будь-якого Генія його власне життя є основним джерелом творчості, а в тому, що Пушкін прожив своє життя з найбільшою ефективністю для свого головного призначення, висловленого в словах: "Дієсловом палити серця людей!". Життя Пушкіна, як і будь-якого Пророка, наповнено таємністю і глибоким символізмом і через те в творчості його немає прохідних віршів і творів, усі вони несуть у собі деякий таємний зміст і обов'язково божественний підтекст. Пушкін, як Пророк, знав собі ціну і знав, що багато послідовників будуть йти за ним, як він писав: "живлячи надії відкрити нові світи, йдучи слідами Генія".

Мені пощастило 19 років йти слідами Пушкіна і Даля, вивчаючи їхній зв'язок із Миколаївщиною. Саме завдяки любові до рідної землі, вдалося глибше проникнути у світ Генія Пушкіна і відкрити деякі з його священних таємниць. Попрацювавши більш як у 40 архівах і бібліотеках у 10-ти містах колишнього СРСР, я знайшов багато нового і невідомого. В результаті надруковано біля 40 статей, поставлено пам'ятник і дві меморіальні дошки поетові роботи заслуженого скульптора Ю.А.Макушина, його дружини і сина, а також архітектора О.П.Поповій. У музеї Суднобудування і флоту експонується відновлена по архівним даним модель бригу "Мінгрелія", виконана інженером Г.Г.Кузнєцовим. Не буду докладно говорити про нашого земляка В.І.Даля, 200-річний ювілей якого ми зобов'язані гідно відзначити в 2001 р. Зауважу тільки на те, що Пушкін і Даль прекрасно доповнили один одного у відношенні того, що можна назвати найбільш важливим напрямком у розвитку будь-якої культури - її мови. Пушкін, як відомо, створив нову, сучасну російську мову, а Даль зберіг для нащадків у своєму "Тлумачному словнику" допушкінську мову. Хто знає, можливо саме з цієї причини Далеві, що жив у той час в Оренбурзі, було призначено відпустити душу Пушкіна на волю? Чи не тому якесь проведіння наполегливо розводило їх тут на півдні? І вже зовсім загадковим виглядає те, що саме з нашим містом зв'язані причини обох заслань Пушкіна.

Відомо, що своїм першим засланням поет був "зобов'язаний" засновнику Харківського університету В.Н.Каразіну, чия могила знаходиться на нашому історичному цвинтарі. Саме Каразін 31 березня 1820 р. написав цареві донос на Пушкіна, Олександр зацікавився епіграмами, наказав зробити обшук, заарештувати Пушкіна і мав намір заслати його до Сибіру. Завдяки втручанню П.А.Чаадаєва, М.М.Карамзіна, О.І.Тургенєва поета було заслано на південь. Що стосується другого заслання до Михайлівського, то його справжньою причиною були не речення про атеїзм поета в перехопленому листі, а його таємний приїзд до Миколаєва на яхті "Утіха" на початку жовтня 1823 р., про що багато хто прочитав вже в статтях газети "Вечірній Миколаїв", починаючи з 22 травня.

Нарешті, мною було висловлене припущення про таємницю загибелі Пушкіна (стаття "Пророк Росії" опублікована 6 і 9 червня 1992 р. газетою "Радянське Прибужжя)", над розгадкою якої билася вся Росія, і ця розгадка теж зв'язана з історією нашого міста. Вона полягає не в подіях 1836 р., а зв'язана з повстанням декабристів у 1825 р. і тієї роллю, яку в ньому зіграв Пушкін і його громадянський ідеал, перший адмірал Чорноморського флоту М. С. Мордвинов, хто єдиний із усього Верховного Суду голосував проти страти декабристів. Нагадаю, що після смерті Потьомкіна Мордвинов керував тут у 1792-1799 рр., йому ми зобов'язані початком літературного життя в Миколаєві, виданням тут перших книг, таких як "Таврида" С. С. Боброва, "Арфаксад" і "Новий синопсис" П. М. Захар'їна, що надихнули Пушкіна, за його власним визнанням, на створення своїх творів.

Наше місто має традиції в увічненні пам'яті Пушкіна. Перший історик Миколаєва Г. М. Ге був і першим пушкіністом. При його участі в 1883 р. була відкрита Пушкінська народна школа, а до 100-річчя з дня народження поета було встановлене погруддя біля школи і вул.Бульварна перейменована в Пушкінську. Потім у 1914 р. естафета була прийнята Музеєм ім. В. В. Верещагіна, експонатом № 1 у якому з ініціативи І. Є. Рєпіна стала картина І. Айвазовського "Пушкін на березі моря", сьогодні музей зберігає чимало робіт, що мають відношення до пушкінського часу, і, навіть, рідкісний портрет поета за часів його життя. 19 жовтня 1989 р. при Художньому музеї ім. В. В. Верещагіна було створено Миколаївський Пушкінський клуб, засновниками якого стали Художній музей і Фонд культури. За 10 років роботи членами клубу опубліковано більш як 80-ти статей про Пушкіна і з краєзнавства, проведено біля сотні літературно-музичних вечорів, у тому числі разом з іншими національними товариствами. Сьогодні клуб має і свою сторінку в Інтеренеті, єдину в СНД серед подібних громадських організацій. До 10-річчя клубу, якщо знайдуться спонсори, планується видати праці членів Пушкінського клубу. Поза всяким сумнівом уся ця робота клубу стала можливою завдяки підтримці обласної і міської влади Миколаївщини.

Дорогі земляки! 19 років дослідження життя і творчості поета дають підстави мені стверджувати, що Геній Пушкіна є одним із самих універсальних і всеохоплюючих з усіх відомих нам. Пушкін, як ніхто іншій, володів у досконалості Мистецтвом Життя, що стало для нього інструментом пізнання й особистої творчості. Не кожному дано вміти пройти до Вічності над прірвою Забуття по тонкій нитці буття, утримуючи рівновагу при великих амплітудах коливань, без яких просто не виникає поезії.

Пушкін був природженим Протеєм, як казав Ф. Достоєвський: "Не було поета з такою всесвітньою чуйністю, як Пушкін, і не в одній тільки чуйності тут справа... а в перевтіленні свого духу в дух чужих народів, перевтіленні майже досконалому... Це тільки в Пушкіна, і в цьому сенсі, повторюю, він явище небачене і нечуване, а по-нашому, і пророче...".

За всіх часів робилися спроби принизити Пушкіна, насамперед, як людину, перебільшити значення його людських слабкостей, що мали місце в житті. Але всі ці зусилля легко перекреслюються його працями, що стали животворящим пам'ятником поетові. Як казала Ганна Ахматова: "Він переміг і час, і простір. Кажуть: пушкінська епоха, пушкінський Петербург. І це вже до літератури прямого відношення не має, це щось зовсім інше. У палацевих залах, де вони танцювали і брехали про поета, висять його портрети і зберігаються його книги, а їхні бідні тіні вигнані відтіля назавжди... І дарма люди думають, що десятки рукотворних пам'ятників можуть замінити той один, нерукотворний".

Самою яскравою рисою життя і творчості Пушкіна є його неперевершена Любов до людей, а найбільше до Жінки, як до невичерпного джерела натхнення. Нам, миколаївцям, особливо приємно пам'ятати про те, що наше місто у свідомості і творчості поета зв'язано із його любов'ю до Софії Станіславівні Потоцкої-Кисельової. Саме тому найкращі строфи, присвячені жінкам із 1-ї глави "Євгена Онєгіна", написані їм у Микола-єві. Поет, як відомо, любив багатьох жінок, але тільки Софія була любов'ю на все життя. Їй він присвятив множину поем, віршів, рукописи його буквально переповнені її портретами. Це була без перебільшення Велика Любов. Про таку любов Апостол Павло в першому посланні до коринф'ян писав: "Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, то я - мідь дзвеняча, або кимвал звучний. Якщо маю дарунок пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і усю віру, так що можу і гори переставляти, а не маю любові ,- то я ніщо. І якщо я роздам весь маєток мій і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, немає мені в тому ніякої користі. Любов має довготерпіня, милосердує, любов не заздрить, любов не звеличується, не пишається, не бешкетує, не шукає свого, не дратує, не мислить зла, не радіє неправді, а сорадіє істині; усе покриває, усьому вірить, усього сподівається, усе переносить. Любов ніколи не перестає, хоча і пророцтва припиняться, і мови умовкнуть, і знання скасуються. Тому що ми частково знаємо, і частково пророкуємо; коли ж настане зроблене, тоді те, що частково, припиниться. Досягайте любові; ревнуйте про дарунки духовні...". Саме така Любов пронизує і всю творчість Пушкіна. Тому всім заблудним, що втратили життєві орієнтири, я кажу: читайте животворящу поезію і прозу Пушкіна і ви воскреснете для нового життя! Любить Пушкіна і він віддасть вам сторицею за цю любов!

І, нарешті, нагадаю те пророче слово, яким закінчив свій неперевершений виступ Ф. Достоєвський 8 червня 1880 р. при відкритті пам'ятника поетові в Москві, він сказав: "Пушкін помер у повному розвитку своїх сил і безперечно відніс із собою в труну якусь велику таємницю. І от ми тепер без нього цю таємницю розгадуємо...". Від себе додам, що кожна людина є таємницею, але від доторку до таємниці Генія стаєш подвійно людиною. Впевнений, що в нашому світі немає більш глибокої таємниці, ніж Природа Геніальності. І, якби нам навіть удалося зібрати всі покоління людей, що пішли від нас і ті що ще прийдуть, то виявиться, що усі вони разом узяті не здатні замінити собою жодного з Геніїв! Не випадково Геній України Т. Г. Шевченко написав неперевершений вірш "I мертвим, i живим, i ненародженим землякам моїм в Украйнi i не в Украйнi моє дружнєє посланiє".

Кажися В. Ключевський дуже точно зауважив, що про Пушкіна завжди хочеться сказати так багато, що, понаговорював безліч дурниць, мимоволі замовкаєш від безсилля висловити невимовне. Я не вважаю себе винятком із цього правила, через що й прошу вашого пробачення. Отже, як завжди, забув сказати ще одне, можливо саме головне: Життя Пушкіна, як і життя Христа, було принесено в жертву, в ім'я нашого з вами порятунку...

м.Миколаїв, 16 год.,7.06.1999 р.,

Російський художній театр
А. Золотухін, голова Пушкінського клубу.