- Миколаївський Пушкінський клуб вітає Почесного члена клубу Миколая Олексійовича Троянова з присвоєнням йому 27 вересня 2001 р. Миколаївською міською радою депутатів звання Почесного громадянина міста Миколаєва! Нам це подвійно приємно, оскільки підгрунтям цього рішення було подання Пушкінського клубу;

- 14 вересня 2001 р. в Центральній міській бібліотеці ім. М.Л. Кропівницького відбулася презентація книги А.І. Золотухіна "Гомер. Іманентна біографія" (Тези), Миколаїв, видавництво "АТОЛ". Надаємо бібліографічну довідку книги:

"Розглянуто Миколаївський край України, як центр кімкрійсько-скіфської культури, де народився і похований Гомер, як кімерійський цар. Складено іманентну біографію Гомера, визначені дати його народження та смерті. Показано, що Одісей плавав по Чорному морю. Запропановано реконструкцію кімерійсько-скіфського роду Гомера і надані реальні та можливі докази гіпотез."

- 15 вересня 2001 р. газета "Вечерний Николаев" (www.vn.mk.ua) надрукувала статтю А.І. Золотухіна "Гомер - наш земляк!";

Обкладинка книги
- В жовтні 2001 р. видавництво "АТОЛ" видало книжку віршів А.І. Золотухіна "Подих щирої душі" (надаємо два вірші з неї)
Обкладинка книги
Книжка віршів А.І. Золотухіна "Подих щирої душі", "АТОЛ", Миколаїв, 2001.

ТИ НЕ МОЯ

Ти не моя. Та я кохаю
і серце, наче у хмелю,
шалено листячком літаю
на почуттях, як на вітру.

Ти не моя - трава шепоче,
ти не моя - мовчить луна,
ти не моя - мені хлюпоче
знов тоскно дощ біля вікна.

Ти не моя і я не знаю
куди тікати, що робить,
і тільки очі затуляю -
мені з'являєшся у мить.

Ти не моя і стогнуть чайки,
ти не моя - шумить ріка,
ти не моя - зітхнув негайно
гудок далекий катерка.

Ти не моя, та бачить небо -
любов моя, як те дитя,
що пригорнулося до тебе
і відштовхнулось - н е м о я!!!

***
Літо саме у розпалі,
дерева зелені
і тримтять, як діти малі,
гілочки на клені.
Тихо, нишком їх гойдає
вітерець-гуляка
обнімає і ласкає,
такий неборака.
Раптом бачу одне листя
тихесенько в'яне,
чогось йдуть по ньому часті,
як по сонцю, плями.
Жебоніло, жовтеніло,
поки не злетіло.
Як злетіло полетіло
подалі від дому,
щось про себе лопотіло:
Яке діло й кому?!
Нема мати, нема хати -
сирото гуляє...
Вітер круже - воно раде,
каже, що кохає.
Та яке кохання з вітром -
де гуляв, там й кинув...
Ось і я почав сивіти,
як те жовте листя,
мабуть час ідесь загинув
з вітерцем, без хисту.