БРАТОВІ

Вітер віє, дощик плаче

листя розстеляє,

в золоту парчу неначе

землю одягає.

Клени з вербами сумують -

оголила осінь,

десь за хмарами нудьгують

сонячко і просинь.

Сиро, холодно і сумно,

птахи не співають,

тільки листячко безшумно

до землі злітає.

Чарівна краса повсюди

тихо догорає, 

та байдужі ходять люди -

ніхто не збирає .

А тий зрячий, що все бачив

спить собі у полі,

і краса по ньому плаче,

як по рідній волі...

                        23.10.1986 р.

 

 

                                             ЧОРНОБИЛЬ

                “І плачуть птахи-самовбивці,

                  Щоб ми зосталися. Людьми...”

                             Д. Кремінь

 

“Як третій янгол вострубив,

На землю Гога та Магога

Злетіла зірка на ім’я “Полин”

І отруїла води від порога...”

 

Чорнобиль вибухнув…

А через день, уранці,

Мій братик рідний помирав,

І я тоді іще не знав,

Що нас врятують вогнебранці.

…Христа до того розіп’яли,

Заради учнів Він воскрес,

Вони ж навперебій Фомі казали:

Зійшов Учитель із небес.

А він їм твердив: -Я НЕ ВІРЮ,

Аж поки пальці не уткну

У ті від  цвяхів, хресні діри…

І дочекались, в мить одну

Чорнобиль вибухнув З НЕВІРИ

Безбожним подихлом могили…

Благословенні ті єси,

Хто вірив навіть у часи,

Коли громили клір оси.

І готувались до офіри,

Яку вказав нам Божий Син:

Чорнобиль повернув до віри -

Хрест перемфг Звізду-Полин!

…………………………………

Здійснивши літію звичайну,

Ми поминали дві біди,

А я гадав: у чому тайна,

Що поєднала їх сліди?

Нарешті, шляхом Одіссея

З Аїду вибрався живим,

Одначе води Екзампея

Коцита отруїли плин...

 

Чорнобиль - Україні біль

І “Екзампея” суть і сіль...

                                      7.01.2004 р.

 

 

                              ГУЛЯЙ  ВІТРЕ                                                                      

Гуляй, вітре, гуляй, вітре,                                             

козаченько вільний,                                                    

зажурився - йдеш повільно,                                     

разгулявся - сильний.                                                  

                                                                                        

Гуляй, вітре, бо немає,                                                 

ні даху, ні двору,

нема жінки, що кохає,

дитячого хору.                                                                               

 

Нема часу  для зупинки,                                              

бігти щойно треба,                                                 

від хвилини до хвилинки,                                        

від землі до неба.                                                      

 

І мені, неначе вітру,                                                      

теж нема спокою,

жене, жене час рукою

відси, з цього світу...

 

 

                                        Т.Г.

Шановним в Бога він не був,   

Елітність духу мав й без того.

Він, як Гомер безмежних дум,

Через віки нас судить строго.

Еней поезій і Рембрант,

Невичерпний пророк Украйни,

Кобзар небес, життя жебрак,

Оранти син й безодня тайни.

 

 

 

Д.Д.                                           

 

Кіммерії Ольвійській Дим,                     

Розмова з Богом на Парнасі,                 

Еллін і дикопільский Див,                      

Месія Гіпполаю на Пегасі,                      

ІНЬ у житті та Ян у Часі.                   

                                29. 07. 1999 р.    

 

 

                                    Д.Д. КРЕМІНЮ

                                    з нагоди вручення йому

                           Державної премії ім.Т. Г. Шевченко

 

Христос воскрес,

мій дивний Кремінь!

Тарас Григорович воскрес!

Зійшов до тебе із небес

розп'ятий за Украйну Геній.

 

І ти з Андрієм Первозванним,

дві частки Генія ви є:

одним малює  несказанно, 

тобою пише вірші знанні

і разом з вами Він живе.

 

Віднині, Дмитре, ти - Апостол,

поезії життя Святий, 

пророк нескорений  і постник,

чий кожний вірш  і кожний поступ

благословлятимемо Сий.

                                    23.04.1999 р.

 

 

                          АНДРІЄВІ АНТОНЮКУ

 

Гей, Андрію, гей у полі

Вічність зірками сіяє,

Б'ють копитом землю коні,

Ніч з минулим розмовляє.

Натягнули світла струни,

Грай поволі та чувай,

Як воскреснуть святі люди -

На полотнах розпинай.

Ніч-життя, як сон пролине,

Часу марно не втрачай,

Відтвори з малюнків крила

Та й до вічності злітай...

 

 

                                  ЯБЛУКА ГЕСПЕРІД

                                        Д.Д. Креміню!

 

Коли ти на дорогу яблука давав,

Воно було і яблуком пізнання,

І пам’яттю. На разі пригадав

Один Геракла подвиг, із останніх…

Згадав, як жили ми у Вавилоні,

Ти був тоді Саггіль-кіна-уббіб,

А я в Семирамидовім полоні

Вже рими їв твої, як хліб…

І час той відійшов,

Семирамида, нам на лихо,

голубкою летіла на той світ,

Аж доки я в Гомері не знайшов

Тебе на службі Псамметиха.

І саме там, в далекому Єгипті,

Із Гільгамеша виплинув Геракл,

Хоч не було вже на цім світі,

Садів, висячих на горах.

І там, мій брате, Діоскур-Гомер,

Ім’я знайшов у “Битії” Мойсея.

О, мрії молодості сфер,

Як служба у Париса-Еврістея.

Згадаймо, як питали ми Нерея,

Де причаївся сад той Гесперід?!

О, як він не хотів розкрити тайну,

Приймаючи різноманітний вид,

А ми тримались, доки він негайно

На землю рідну нам не указав,

Назвавши край гіпербореїв,

І то була ріднесенька Гілея,

Тепер Кінбурном хтось її назвав…

Тече у Понт Дніпро, як Океан,

І яблука растуть под оком Феба,

І батько Гесперід, титан Атлант,

В Криму, тримає на раменах небо.

А в Миколаєві Гомеровім - Аід,

Життя тримається на римі,

Допоки квітне сад наш Гесперід,

Ми будьмо вічно молодими.

12.01.2004 р.