18 листопада у приміщенні Миколаївської обласної наукової універсальної бібліотеки імені О.Гмирьова за підтримки Центру європейської інформації та ЧДУ імені Петра Могили відбулась творча зустріч із головним редактором Всеукраїнської газети «День» Ларисою Івшиною, яка презентувала власний видавничий проект «Україна incognita». Підтримати колегу прийшли Шевченківський лауреат Дмитро Кремінь, професори Ілля Стариков, Олександр Шевчук, директор Коледжу преси і ТБ Гліб Головченко, доценти Інна Береза, Людмила Старовойт, Владлена Русова, а ще — наші депутати, редактори провідних миколаївських видань, студенти вишів.

Поруч із суто газетною діяльністю, заслужений журналіст України Лариса Івшина, яка очолює «День» із півтора десятка років, перебуває в числі найвпливовіших жінок України, приділяє велику увагу і просвітницькій діяльності. З її ініціативи вже видано 11 книг, присвячених маловідомим сторінкам українського буття, що набули великого розголосу. Перша з них – «Україна Incognita» (2002), яка розповідає про життя яскравих особистостей, чиї імена уславили Україну й нерозривно пов'язані з нею. У цій же серії вже опубліковані книжки, що набули широкого розголосу: «Мої університети», «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...», «Апокрифи Клари Ґудзик», а також збірки кращих публіцистичних нарисів газети «День»: «Екстракт 150», «Екстракт +200», фотоальманах «Жива історія», де, зокрема, представлені опубліковані протягом 2007-2011 рр. світлини-переможці Міжнародного фотоконкурсу, започаткованого 1998 року.

Нова, уже 12-та, книжка з теки «Україна Incognita» — «Сила м’якого знака або Повернення Руської правди» за загальною редакцією Лариси Івшиної (Вид-во ПрАТ «Українська прес-група», 2011; наклад – 2000 прим.), вже презентована в багатьох містах України. Це, як зауважує автор проекту, «підручник» для суспільства, книга, що бореться із стереотипами, ніби повертає українській національній свідомості її втрачені духовні орієнтири. Необхідність у появі такого видання вона пояснила наступним чином: «Для того, щоб так глибоко «пірнути», треба було пройти необхідні етапи підготовки до» занурення». Перший підхід до теми відчуженої української історії ми зробили ще в книзі із компромісною назвою «Дві Русі», що вийшла майже десятиліття тому... З одного боку, «Сила м’якого знака» випереджає час, з іншого – вона дуже вчасна на фоні крупних політичних процесів, які відбуваються на пострадянському просторі. Вони підштовхують українців до пошуку опори саме в нашій історії. Її могутність дає нам абсолютно інший вимір, в якому ми не лише конкурентноздатні, але й дуже цікаві – і для Росії, і для Європи, і для самих себе. Жити в своїй історії – ознака здоров’я будь-якої нації. А для українців наша історія – щеплення гідністю, що вимагатиме адекватної поведінки в повсякденному житті. Саме тому я вважаю, що цією дорогою, яку подолав «День», належить пройти всім, а найперше — українській журналістиці», — наголосила Лариса Івшина.

Уважні дослідники української історії знайдуть у 800-сторінковій книзі, визнаній однією із кращих на ювілейному Львівському книжковому форумі, глибинні статті незабутніх Сергія Кримського і Клари Ґудзик, а також Петра Кралюка, Ігоря Сюндюкова, Марії Томак, Володимира Панченка, Ярослава Дашкевича, Дмитра Степовика, Сергія Кота, Ігоря Чубайса, Станіслава Кульчицького, Оксани Пахльовської, Анатолія Свідзинського, опубліковані на шпальтах «Дня». Тож ці відомі в Україні та за її межами видатні мислителі часу дослідили, зокрема, трагедію 1054 року, вивчили джерела «Руської Правди», Десятинної церкви, звернулися до заповітів Ярослава Мудрого, вказали точну дату Хрещення Русі (866 р. за часів Аскольда), пояснили походження «великоросійського» народу і держави за теорію В.Ключевського, вказали на походження української та російської мов. До того ж, містяться тут і полемічні статті на кшталт «Як Московія привласнила історію Київської Русі», «Москва сльозам не вірить, або чи є росіяни слов’янами?», «Як подарована Константинополем Києву візантійська Ікона Вишгородської Ікони Богородиці ХІ століття стала «русской святыней?», «Політична легітимація імперської концепції історії Росії, або як фальшується та обкрадається українська історія», «Феномен Степана Бандери і чому його бояться українофоби?» та ін. Зрештою, «Сила м’якого знака» — книга про боротьбу за відродження культури Київської Русі. У розділах «Витоки», «Постаті», «Московські збирачі земель», «Русь і Москва: нащадки» автори говорять про києворуську державотворчу, культурну, духовну спадщину, про те, як її привласнювали, а нині намагаються перекроїти. Бо, на її думку, уважне «прочитання процесів», що відбувалися та відбуваються на пострадянському просторі, переконують в тому, що боротьба точиться не лише за ресурси. Насамперед – за місце в історії. Нафта-газ – це, звісно, важливо, але ідентичність приховує в собі значно більший енергетичний ресурс, — додала Лариса Івшина. З іншого боку, Україна – це не тільки країна, яка будь-якою ціною хоче опинитися у європейському співтоваристві.

- Наша держава, можливо, чи не єдиний порятунок у відродження справжньої демократії для Росії, яка і досі не може позбутися імперських комплексів, які спрямовують енергію величезної авторитарної машини в хибне для її народу русло. Уникнувши помилкового дискурсу, позбувшись лжеконструкцій на кшталт «Третього Риму» чи «Руського міра», Росія повинна взятися за виконання роботи над своїми глибинними помилками. Одна з таких – широке святкування 1150-річчя зародження російської держави, що є, на думку Валерія Степанкова, викривленням власної та привласненням нашої історії, що слід уникати. Тож доки Україна буде жити зі свідомістю колонії, а не спадкоємиці метрополії, вона завжди залишатиметься слабкою, як ми це бачимо нині.

В тому, що робить нас слабкими, — як зауважила Лариса Івшина, — велика помилка українців, які і досі не можуть засвоїти власної історії, тож мусять її вчити в чужій інтерпретації. Зрештою, на часі – осмислена відповідальність за державу з тисячолітньою історією, за історичну та культурну спадщину, уникнення підсвідомого садомазохізму, ніби Росія успадкувала всі типи державності, а ми – всі види Руїни. І тут доречно згадати процитованого у книзі британця Ланселота Лоутона, який у доповіді «Україна – найбільша проблема Європи», виголошеній в Лондоні у 1939 році, говорив про те, що українська проблема – це не проблема щойно народженої дрібної меншини з її дитячими хворобами. «Українська нація має під собою принаймні тисячу літ автентичної історії. Жоден народ не боровся так тяжко, як українці, щоб утвердити свою незалежність; українська земля наскрізь просякнута кров’ю. Через її багатства, чудовий клімат і унікальне розташування на великому перехресті світових шляхів Україна постійно виявлялася жертвою загарбників і гнобителів, її постійно членували і ділили».

Лариса Івшина переконана, що кожному належить підвестися з колін до рівня власної історії, що означає впровадити історичну справедливість в життя людей та повернути їм людську гідність. Зрештою, велика історія вимагає іншої політики та політиків, нових правил гри та характерів, іншого рівня освіти. Тож на політичну авансцену мусять прийти сильні характери, поява яких потребує копіткої роботи і з боку народу. Бодай у прочитанні своєї історії. Книги буття народу. Розконсервування «покладів ідентичності». Адже повернення Руської правди – очікуваний знак відродження України, яка дозріла сприймати історичну правду в повному обсязі та з усією відповідальністю, - уточнила Лариса Івшина.

На завершення зустрічі автори кращих запитань отримали від редактора у подарунок книжки із серії «Україна Incognita», а також корпоративні хустки «Дня», спеціально розроблені українським модельєром Лілією Пустовіт та художником Павлом Маковим.